Петро Родіонович Родін

Родін Петро Родіонович – член-кореспондент НАН України, доктор технічних наук, професор, двічі Лауреат державної премії України в галузі науки і техніки, Заслужений працівник вищої школи України, Заслужений професор НТУУ “КПИ”, Заслужений доктор Національного технічного університету “ХПІ” та Житомирського державного технологічного університету, провідний вчений у галузі теорії формоутворення поверхонь та проектування різального інструменту. Нагороджений п’ятьма орденами: “Знак Пошани” (1961, 1971 р.), “Трудового Червоного прапора” (1976 р.), “Дружби народів” (1982 р.) “За заслуги, III ступеня” (1998 р.), багатьма медалями та відзнаками СРСР, України та зарубіжних країн. За період науково-педагогічної діяльності Петром Родіоновичем Родіним було підготовлено 7 докторів та 39 кандидатів технічних наук і чисельна кількість послідовників та учнів. Він є автором 40 монографій, підручників та навчальних посібників, понад 400 наукових публікацій та більше як 100 авторських свідоцтв та патентів, 70 з яких впроваджені в виробництво.

 

Петро Родіонович Родін народився 17 червня 1922 р. в селі Крюки Покровського р-ну Володимирської області (нині Російська Федерація) в багатодітній родині Родіона Марковича та Анастасії Михайлівна Родіних. Петро Родіонович став сьомою дитиною. Всього в родині Родіних було восьмеро дітей: Катерина (1904 р.н.), Іван (1907 р.н.), Марія (1909 р.н.), Поліна (1916 р.н.), Валентина (1918 р.н.), Анна (1920 р.н.), Петро (1922 р.н.) та Анатолій (1928 р.н.).

В 1939 році Петро Родіонович із золотою медаллю закінчив Митищінську середню школу №2 і вступив до Московського авіаційного технологічного інституту (МАТІ) на моторобудівний факультет. В групі, в якій навчався Петро Родіонович підібрались талановиті, працьовиті хлопці. Понад 70% з них в наступному стали докторами наук. В жовтні 1941 року МАТІ був евакуйований до Новосибірська. Тут, поряд із навчанням, студенти працювали на авіазаводі, на будівництві, на вирубці лісу. В 1944 році МАТІ повернувся з евакуації до Москви і вже у переможному 1945 році Петро Родіонович захистив дипломний проект, а 20 липня отримав диплом з відзнакою інженера-технолога з авіамоторобудування за спеціальністю „технологія авіамоторобудування” та рекомендацію вступати до аспірантури.

На кафедрі „Інструментальне виробництво” науковим керівником Петра Родіоновича став один з корифеїв науки про проектування та виробництво різального інструменту – професор Семенченко Іван Іванович. Друзями по аспірантурі були Подураєв, Лашнєв, Юліков, Цвіс. Нині це видатні вчені, підручниками яких користуються і донині. Життя аспірантів було бідним, проте веселим. Часто збирались разом, читали вірші, співали романси, класичні та народні пісні. В ті часи на студентській вечірці Петро Родіонович познайомився із першокурсницею Лідою Шилкіною. Згодом, в серпні 1949 року Петро Родіонович і Лідія Миколаївна одружились і це стало їхнім вибором на все життя. В 1949 році П.Р. Родін закінчує аспірантуру і 1 листопада цього року на засіданні Вченої ради МАТІ успішно захищає кандидатську дисертацію на тему “Проблема покращення передніх та задніх кутів спірального свердла”.

Після завершення аспірантури Петро Родіонович отримує розподіл до Одеського політехнічного інституту (ОПІ) і молода родина Родіних переїжджає жити до Одеси. Свій трудовий шлях Петро Родіонович розпочинає з посади старшого викладача кафедри „Металорізальні верстати та різання матеріалів”. Молодому викладачу доручають курси „Проектування та експлуатація інструментів”, „Різання металів”. Петро Родіонович активно займається науковою роботою, його обирають вченим секретарем спеціалізованої ради з присудження вчених ступнів.

В 1951 році в родині Родіних народжується перша дитина, – донька Тетяна. Нині Тетяна Петрівна – кандидат технічних наук, доцент Київського національного університету будівництв та архітектури.

6 березня 1951 року рішенням Головного управління політехнічних ВУЗів Мінвузу СРСР Петро Родіонович призначається на посаду доцента, а 12 січня 1952 року рішенням ВАК СРСР П.Р. Родіна затверджують у вченому званні доцента. Поряд із науковою роботою в ОПІ Петро Родіонович активно займається суспільною та адміністративною діяльністю. Працює головою місцевкому профспілки механіко-технологічного факультету, з 1952 по 1954 та з 1958 по 1962 роки виконує обов’язки завідувача кафедри металорізальних верстатів та інструментів, в 1958 році стає деканом одного з найбільших факультетів ОПІ – механічного, в 1959 році стає секретарем партійної організації ОПІ. В 1959 році деякий час Петро Родіонович читає лекції для студентів кількох університетів Німецької Демократичної Республіки.

В 1960 році в родині Родіних довгоочікуване поповнення, – народився син Родіон. Нині Родіон Петрович Родін – кандидат технічних наук, старший науковий співробітник, працює на кафедрі інтегрованих технологій машинобудування НТУУ „КПІ”.

В 1961 році Петра Родіоновича було нагороджено орденом „Знак Пошани”.

Весь цей час, незважаючи на велике завантаження, Петро Родіонович не полишає науку. В 1961 році він успішно захищає докторську дисертацію на тему „Питання теорії проектування різаних інструментів”. Рішенням ВАК СРСР від 19 січня 1963 року Петру Родіоновичу було присвоєно вчений ступінь доктора технічних наук, а вже 23 жовтня 1963 року йому було присвоєне вчене звання професора по кафедрі „Металорізальні верстати та інструменти”.

В червні 1963 р. Родін П.Р. був переведений до Києва на роботу в Міністерстві вищої та середньої спеціальної освіти УРСР на посаді начальника управління науково-дослідних робіт. Петро Родіонович був членом колегії Мінвузу, опікувався питаннями вузівської науки. П.Р. Родін приділяв велику увагу зв’язкам університетської науки з академічною та сприяв консолідації наукових шкіл України та СРСР. Роботу в міністерстві він поєднував із роботою в Київському політехнічному інституті. З 1963 по 1969 роки працював на посадах професора та завідувача кафедри технології машинобудування. В 1969 р. за ініціативою Петра Родіоновича була створена перша в Україні кафедра інструментального виробництва, яку він очолював до 1974 р., та з 1976 по 1991 рік. В 1971 році Петро Родіонович був нагороджений другим орденом „Знак Пошани”, а в 1972 році йому було присвоєне звання „Заслужений працівник освіти України”.

В 1976 році Родін П.Р. був обраний член-кореспондентом Академії наук УРСР та нагороджений орденом „Трудового Червоного Прапора”.

Значну увагу Петро Родіонович приділяв розвитку і організації діяльності в області науки та техніки, беручи участь (1976-1986 рр.), як представник України в делегації СРСР на засіданнях генеральних конференцій ЮНЕСКО (з 19 по 23 включно).

В 1978 р. П.Р. Родін перейшов на постійну роботу в Київський політехнічний інститут. З цього часу до останніх днів його творче життя було пов’язано з кафедрою інструментального виробництва КПІ. Саме тут він розбудував відому не тільки в нашій країні, але і за її межами школу інструментальників, наукові інтереси та пошуки якої охоплюють усі напрямки інструментального виробництва та формоутворення поверхонь різанням. Тут він віддавав свої знання студентам, аспірантам та колегам, удосконалював методику викладання, розробляв нові напрями теорії проектування різальних інструментів, визначав перспективи розвитку науки про формоутворення та інструмент.

Під керівництвом Родіна П.Р. в 70-ті роки проводились глибокі дослідження інструментів із безвольфрамових твердих сплавів (розробник сплавів – Інститут проблем матеріалознавства Академії наук УРСР). Результатом цих досліджень було створення вперше в СРСР дільниці виготовлення інструментів з цих сплавів на одному з підприємств Міністерства електронної промисловості СРСР.

Особливої уваги заслуговують зв’язки з Інститутом надтвердих матеріалів ім. В.М. Бакуля НАН України, де в 1978 р. була створена філія кафедри інструментального виробництва, яка в 90-х роках перетворилася в спільний навчально-науковий центр.

В 1979 р. за розробку та широку практичну реалізацію цифрових методів автоматизації виготовлення складно-фасонних виробів на верстатах з цифровим програмним управлінням П.Р. Родін отримав Державну премію УРСР в галузі науки і техніки. В 1980 році підручник „Металорізальні інструменти” отримав Першу премію КПІ. В 1982 році П.Р. Родін був нагороджений орденом „Дружби Народів”. В 1984 році Петро Родіонович стає і до 1991 року продовжує працювати членом експертної ради ВАК СРСР.

В 1991 році за цикл підручників Петро Родіонович був вдруге удостоєний звання Лауреата Державної премії України в галузі науки та техніки.

За розробками кафедри, здійсненими під керівництвом П.Р. Родіна в 1991-1992 рр., на Московському комбінаті твердих сплавів був освоєний випуск багатогранних твердосплавних пластин із сплаву МС221, які дозволили замінити інструменти фірми “Сандвік Короманд”, забезпечивши тим самим роботу АТ “КамАЗ” та інших підприємств.

В 1995 році за цикл підручників з металорізальних інструментів отримав Першу премію КПІ.

В 1996 році П.Р. Родін отримав звання „Почесний доктор Харківського державного політехнічного університету”. В 1998 році П.Р. Родіна було нагороджено орденом України „За заслуги, ІІІ ступеня”. В цьому ж році Петро Родіонович отримав звання „Почесний доктор НТУУ „КПІ”. В 2005 році П.Р. Родін отримав звання „Почесний доктор Житомирського державного технологічного університету”.

З 1998 по 2001 рік П.Р. Родін був головою експертної ради з машинобудування ВАК України.

До своїх останніх днів Петро Родіонович працював в НТУУ „КПІ” на кафедрі інструментального виробництва, ділився досвідом та віддавав свої знання докторантам, аспірантам та студентам.

Помер Петро Родіонович Родін у ніч з 23 на 24 січня 2008 року на 86-му році життя. Поховано Петра Родіоновича на Совському цвинтарі м. Києва.

Поділитись:

Comments are closed